Медицина як сфера наукового пізнання та практичної діяльності, без сумніву, особлива. Ця галузь вимагає постійної практики та досвіду, тому зрозуміло, що левова частка провідних європейських клінік є університетськими. Лікарі цих клінік займаються не тільки клінічною роботою, а й науковою діяльністю.

«Медицина – сфера, що вимагає безперервної практики, і по книгах лікувати не можливо».– Антон Шкіряк

В книгах небагато інформації для ефективного лікування: там не описані нестандартні ситуації та більшість патологій, які є актуальними в наш час.

В інших розвинених країнах є академічні та університетські клініки, де навчають не по книгах чи муляжах, а на справжніх пацієнтах та нестандартних клінічних випадках. Лікар – це спеціаліст, якому не обійтись без постійного навчання та практики, і для того, щоб молодий медик не захотів змінити професію, а пізнавати медицину й надалі, потрібно розвивати структуру навчання та практики. Однак системи схожих до європейських лікарень чи клінік в нашій державі просто не існує.

Структура університетських лікарень в нашій країні у спотвореному, незрозумілому вигляді. Кафедри при державних лікарнях не мають жодного доступу до клінічних можливостей. Цю ситуацію треба змінити через запровадження університетських клінік. У молодих лікарів буде можливість навчатись та практикуватись в реальному часі, вони зможуть швидше пізнати себе та зрозуміти, чого хочуть досягнути в медицині. Наприклад, є багато випускників університетів та інтернів, що хочуть стати нейрохірургами, але жодного дня не були у відділенні нейрохірургії. Інші хочуть допомагати, стати медбратами, однак теж не мають практики в цій сфері.

Як активізувати розвиток області університетських клінік та академічних лікарень?Потрібно взяти за основу клініки, які володіють значними потужностями, великою кількістю ліжко-місць та розширеною мережею, і почати саме там навчати. Однак виникає питання про готовність Міністерства освіти і МОЗ піти на компроміс та втілити цю ідею в життя.

Це потрібно реалізувати саме на основі потужних лікарень, оскільки проводити практичні заняття там, де оперують декілька разів на рік, немає сенсу. Це не буде реальне місце для практики, залишиться тільки назва «університетська».

Також існує висока потреба підвищення заробітної плати медиків та встановлення рівних прав і відповідного статусу для педагогів і терапевтів. Робота тих лікарів, що навчаються та одночасно працюють, має гідно оплачуватися. Також він вважає, що необхідно запровадити поняття «помічник лікаря» – людини, що допомагає лікарю, виконує його доручення, але не є юридично відповідальною. Така система сприятиме формуванню дипломованих лікарів, які впевнені у своїй діяльності. А повертаючись до початку нашої статті, згадаймо, що в лікарській справі головне – постійне навчання та безперервна практика.