Виявити у себе онкологічне захворювання може кожна людина, навіть якщо вона не має спеціальної медичної освіти. Іноді для цього достатньо просто контролювати здоров’я та стан свого організму, фіксувати нетипові скарги або підозрілі симптоми, а також притримуватися універсальної послідовності дій після виявлення «тривожних дзвіночків».

Медична сфера ЄС та США має добре розвинуту первинну ланку, яка реалізує подібну послідовність дій серед населення. Загалом, система досить проста, але водночас надзвичайно ефективна. Її суть полягає у наявності сімейного лікаря, який знає повну історію хвороби та життя своїх пацієнтів. Такий собі товариш із медичною освітою та холодним розумом. Люди звертаються до нього, коли мають певні медичні питання, та при появі загрозливих симптомів. Коли виникає така ситуація, лікар, керуючись затвердженими міжнародними або державними нормативними документами, проводить діагностику з метою виключення або підтвердження онкологічного діагнозу. Все просто.

Головний козир сусідніх високорозвинених країн полягає в чітких діях лікарів. Їх діяльність прописана дуже досконало й ставить за мету запобігання переходу громадян з ролі платників податків у споживачів податків. Ось чому такі держави відрізняються надзвичайно високим рівнем медичної галузі.

Що ж стосовно нашої країни сьогодні?Дуже шкода, але у нас поки що в статусі найрозповсюдженішого алгоритму медичної допомоги виступає наступна послідовність дій пацієнта та лікаря:

  1. Перш за все хворий звертається за допомогою до всесвітньої мережі Інтернет або ж щомісячно виписаного журналу про здоровий спосіб життя. Там «чітко» подається інформація з симптомами (які подекуди, підходять до сотні захворювань різного характеру), стовідсотковим діагнозом і призначенням ліків.
  2. Більш усвідомлені громадяни відправляються на прийом до свого сімейного лікаря. Але той, обмежений можливостями медичного закладу, визначає діагноз без елементарних аналізів чи обстежень, на основі власного досвіду, а може просто за інтуїцією, призначає стандартні ліки.

Чому не направити пацієнта до районного або обласного медичного закладу, де є змога пройти ряд необхідних досліджень? Відповідь проста – страх втратити пацієнта, який приносить «подяку». Якщо ж у пацієнта хронічне захворювання – це навіть краще, адже цю «подяку» він буде приносити постійно, так само як і хворітиме.

Не зволікайте, вимагайте від своїх лікарів первинної ланки чітких відповідей і зрозумілого шляху до встановлення чи виключення діагнозу. Будьте здорові!